Давайте почнемо повість так, як починаються всі захоплюючі літопису …
“Давним-давно, в одній галактиці …”. До речі – у нашій Галактиці, у нашій Сонячній системі та і на нашій планеті Земля.
Так ось, в один з морозних і легковажних доби 1895 – ще в xix столітті, виконувалися первинні машинні гонки для бензину авто. Тільки виходило все в ті епохи не так легко, як зараз можливо бачити під час трансляції “Формули-1″: катнулі на старт і рушили. Почати втім б з цього, що задуманий на 2 листопада старт перегонів не укладався, тому, що майже багато співучасники не можемо губить до місця старту. Зібрати абсолютно всіх співучасників на старт вийшло лише до кінця листопада …
Відразу треба заявити, що безособових особливих трас для гонок не було, і авто “ганялися” меж 2 містечками.
Необхідна відхилення – перша
Якщо повідомляти зовсім правдиво, первинні машинні перегони відбулися у Франції за рік до тих подій, про які ми бажаємо сказати. Автомобілі їздили з Парижа до Руан і малесенькій хто розраховувався, що вони доїдуть до останньої мети. тому гонки ці назвали “Перевірка надійності”. Розповімо і про дану подію для цілої об'єктивності нашої розповіді.
До речі, і самі бензиновий авто в той час були присутні в асбсолютно невинному віці: їх первинні екземпляри збудували в 1886 році два німця – Карл Бенц (karl benz) і Готліб Даймлер (gottlieb daimler), самостійно один від одного. Свій авто Даймлер показав у 1890 році на світовій Паризькій виставці, і французи дуже зацікавилися новоспеченим механізмом.
Так от, у грудні 1893 паризький журнальчик le petit journal (в перекладі всього-на-всього “Маленький журнал”) оголосив про первинну гонці авто від Парижа до Руана – це цілих 120 км! Навіть організатори не наважилися найменувати це явище гонками, елементарно бажали подивитися, який-ніякому із співучасників за потужністю стане перемогти подібне більше віддалення.
Про пожадливости брати участь у даній перевірці декларували 102 гонщика, але на старт 22 липня 1894 вийшов тільки 21 співучасник. Першим до Руана губив паровий трактор компанії dion, але журі не стало оглядати його успіх і перемогу засудили авто компанії peugeot, що використовує движок фірми Даймлера.
Наступний запошівочное змагання виконувалося рік по тому. Учасники прокотили 1000 км від Парижа до Бордо і назад. Але там не було позитивного журі і, втім початковим повернув хтось Еміль Левассор (між іншим, він губив за 48 годин), його удача не усвідомили, тому, що він їздив на двомісному авто. Тодішні власники автомобілів подібної конструкція авто не знаходили, і 31 тисячу нагородних франків засудили р-ну Кошліну всі з цього ж peugeot, який вжив на вивчення дистанції 59 годин.
Варто згадати, що Франція в самому кінці xix і витоку xx століть значилася машинним центром цілого світу. У витоку 1895 там був заснований клоб автомобілістів Франції, який став створювати машинні гонки більше досить обрізані. У 1898 році клубом були організовані початкові інтернаціональні гонки Париж-Амстердам і тому, в 1901 році виконувалися гонки Париж-Берлін-Париж, в 1902 – Париж-Відень-Париж, в 1903 – Париж-Мадрид-Париж.
Гонки від Парижа до Мадрида стали заключними змаганнями на звичайних дорогах. Ще тільки тоді, на самий-самому початковому ділянці до Бордо, загинуло 8 осіб: два гонщики, механік і 5 споглядальників. Уряд зарахувало висновок застопорити ці гонки. Переможцем був визнаний Фернандо Габріель, який їздив із середньою швидкістю 100 км на годину.
І все-таки відігратися в Чикаго, тому що там гонки створювали позитивні хлопці з газети chicago times-herald. Спочатку передбачалося вести гонки меж містечками Чикаго та Мілуокі, але організатори скоро постігнулі, що шлях до Мілуокі елементарно страшна, і гонки треба обмежити 90 кілометрами – від Чикаго до міста Еванстон і назад.
Про пожадливости зарахувати роль у перегонах декларували 83 екіпажу, але 76 з них так і не можемо добратися до старту. З-за цього організатори та відстрочили початкову дату старту на тиждень. Навіть переможець перегонів Елвуд Хайнс (elwood haynes) не вийшов на старт, бо зіпсував авто на шляху до старту.
Необхідна відхилення – другий
Згодом – у 1910 році, авто був подарований Елвуд Хайнсом (1857-1925) супервідомий північноамериканському музею “Смітсоніан”. В енциклопедії північноамериканського будови автомобілів написано, що даний прототип нинішніх “лексусів” та “джипів” посувався самостійно за рахунок власного мотора зі швидкістю 12-15 км на годину. Хайнс ратифікував, що його авто “Піонер” був початковим північноамериканським авто – і після цього, як довідався і про інших машинах (про них ми говоримо пізніше – про машину Дюр'є, до зразка), важливих нині поблизу с ним в тому ж музеї. p>
Якщо бути до самого кінця буквальним, в музеї Смітсоніан коштує не найбільш початковий “Піонер” потужністю в одну кобилу міць, а його більше пізня модель 1896 року в два з гаком рази величезної потужності. У нього більше вірні пневматичні гальма (у первісній машині були дротяні). Все інше – те ж найбільш. Вага – біля 450 кг, бензиновий бак ісподнізу під пустотіле, 4 сидіння, даху немає. До розкаяння, машинна Хайнса фірма збанкрутувала в 1925 році.
Однак відігратися в Чикаго. У ті роки ще не було автоінспекції, але поза зв'язку від даного, інші службові особи торкатися до любителів авто і автомобілістам дуже насторожено: поліцейські застопорили авто Хайнса і Мерседес-Бенц ще на заїзді в град.
Причина? Автомобілям неможливо їздити по муніципальних вулицями. Справа вийшло влаштувати лише після цього, як в авто запряжено конячки, які і принести авто на старт.
В загальному, газетярам довелося ще не раз виносити старт і переконувати муніципальні владу дозволити гонки. Всі проблемки вийшло дозволити лише до Дня Подяки – 28 листопада, коли на дорогах вже було багато калюж, спійманих початковим морозцем.
Отже, у цей самий день на вихідної смуги стирчати три автомобілі компанії Бенц, все триколісні. Єдиною чотириколісної машиною на старті був “моторний вагон” Чарльза Дюруа (charles duryea) однойменної фірми duryea motor wagon company. Він і виграв гонки.
Необхідна відхилення – третій
Карл Фрідріх Бенц (1844-1929) вважається винахідником машини з бензином движком і основоположником супервідомий марки німецьких авто мерседес-бенз. Паралельно з ним над подібними проектами працювали не менше професійні інженери Готліб Даймлер і Вільгельм Майбах (wilhelm maibah), при всьому цьому, нічого не знаючи про роботи Бенца. Але Бенц початковим застовпив підсумки власної роботи, але також саму ідею застосування двигуна внутрішнього згоряння для авто. У 1879 році Бенц отримав атестат на даний движок, який він винайшов у 1878 році.
До 1890 року Майбах труди у Франції, а в самому кінці xix століття перебрався до Німеччини, і разом з Даймлером досоздал легкий і сильний двигун внутрішнього згоряння, який утилізували, на первинних байках, двіжкових човнах, а з 1902 року і в новоспечених авто марки Мерседес.
Свою первісну одноциліндровий авто “Леді Фаетон” Чарльз Дюруа з власним братом Френком збудували в 1893 році і показали її публіці 21 вересня в місті Чікопе (штат Массачусетс). Експерти вважають, що це і була початковий бензиновий авто в США.
Гонки в Чикаго 28 листопада 1895 виграла інша машина Дюруа. Водієм був Френк, він прокатав 87 км з середньою швидкістю 12 км на годину. У тому ж році брати стали зробити авто для реалізації і до самого кінця 1896 ім вийшло реалізувати 13 машин.
Крім бензину, на старті (тоді вже!) було і два електромобіля. Одному так і не вийшло летіти, а іншому довелося два рази ставати для підміни досить простих батарей, скоро вихідних з ладу на морозної і вітряної листопадової погоду. Проїхавши лише 18 км, йому довелося повернутися назад.
Була ще солодка парочка тодішніх “мотоциклів”, але їх потужності не дістало і для цього, щоб зрозуміти на початкову ж гірку на шляху гонок. Там вони і зійшли з дистанції.
Отже, дійсно в перегонах брали участь три автомобілі компанії Бенц і машина Дюруа. До речі, в цей самий день сталися не лише початкові гонки в Америці, але і первинне дорожньо-транспортна пригода. Незабаром після старту один з “Бенц” збагнув до візка, запряжений кіньми і рухаються по тій же дорозі, і відбув із змагань. Через окремий час з дистанції зійшов, і інший “Бенц”.
Ось тут і зав'язалися справжні гонки. Із старту була першою машина Дюруа, але потім його перегнав 3-ій Бенц, який початковим збагнув в Еванстон. Але на оборотному шляху Дюруа вийшло відіграти лідерство і первісним в Чикаго відігрався тільки він.
Перший приз зібрав 2 тищі баксів – в нинішньому вираженні це не менше 50 тисяч баксів.
Перші машинні гонки опинилися НАЙБІЛЬШЕ спогад на споглядальників, продемонструвавши, як скоро і як далеченько зможуть їздити авто. Гонки тривали біля восьми годин.
У думку наведемо деякий невеликий набір відомостей з загальної літопису будови автомобілів. Задовго до винаходу бензином мотора початковими ризикнули претендувати з автогужового транспортом великі і гучні спочатку паромобілі: ще в 1769 році на вулицях здався незграбний парової авто запошівочного винахідника Ніколя Жозефа Кюньо (nicolas joseph cugnot, 1725-1804), який довів ймовірність виробництва “самобеглого екіпажу” на машинної тязі.
Обслуговування “паровик” постійно було заняттям важким. Перед поїздкою водій зобов'язаний був заповнити баки водичкою, занурити пальне, подкузьміть повітря, запалить гніт, чекати, доки нагріється випарник. Після цього випливало забратися на сидіння, перекантовать важіль заднього ходу, щоб, як повідомляла практичне керівництво, “витіснити воду з мотора і подати ймовірність зайти пару для запуску”, і тільки тоді тільки можливо було рушати в дорогу. Процедура, що і повідомляти, важкувато …
Однак ці труднощі клієнтів не відлякували. У 1899 році автомобілебудівні компанії реалізували 1680 паромобіля, автомобіля з бензином моторами дістали 936 клієнтів, але рекордсменами стали електромобілі – 1875. Далекі предки нинішніх електромобілів були дуже відомі в самому кінці позаминулого, “електричного” століття. Досить освіжити пам'ять, що в 1899 році пулевідний електроекіпаж початковим переміг 100-кілометровий межа швидкості.
Справедливості для підкреслимо, що головні недосконалості парових і гальванічних екіпажів – складність і хиткість конструкції, труднощі в обслуговуванні – були в рівновеликої ступені властиві і первісним любителям авто з бензином движками. Наприклад, на “Даймлер” 1899 року порівняно змащення діяла з неміцних порожніх резервуарів, розміщених на лівосторонній стороні мотора, а пальне давалося з бака, поставленого поблизу з ліхтарем на крилі.
Тепер подивіться на наші нинішні вулиці. Прочувсвтуйте, як далеченько пішло автопромисловість тільки за сто років …




